Ми допомагаємо захиститися від торговців людьми
Відповідно до звіту Держдепартаменту США «2022 Trafficking in Persons Report: Ukraine», 2021 року правоохоронні органи України розслідували 222 справи про торгівлю людьми порівняно з 203 у 2020-му. Серед них 85 випадків сексуальної експлуатації і 137 інших, включаючи 54 випадки примусового втягнення в злочинну діяльність.
Якщо почитаємо подібні звіти щодо інших країн, цифри будуть співмірні (хоча розподіл за видами експлуатації в різних країнах різнитиметься).
У Франції 2021 року було проведено 127 розслідувань («процедур»), пов’язаних із торгівлею людьми – це значно менше від з 235 у 2019 році. У Німеччині позаторік відбулося 325 досудових розслідувань щодо торгівлі людьми.
Тобто, на перший погляд ситуація у нас така ж, як в решті країн Європи. Кількість зафіксованих кримінальних правопорушень невелика та близька до середньоєвропейської. Незважаючи на війну та обставини, рейтинг України щодо впровадження стандартів протидії торгівлі людьми у згаданому на початку американському звіті залишився на рівні 2 - що є доволі високою цифрою та певним здобутком. Цей рівень означає значні зусилля уряду для подолання проблеми та відображає прогрес держави на шляху протидії торгівлі людьми, проте деякі показники все ще не відповідають світовим стандартам.
То ситуація з торгівлею людьми поступово покращується, і сучасне рабство в Україні скоро буде подолане?
На жаль, ні. Ситуація насправді погана і, хоч як прикро, вона є такою в усьому світі. Кількість зареєстрованих поліцією випадків не завжди відображає реальну картину щодо того чи іншого злочину. Маємо справу з латентною (прихованою) злочинністю – яку не виявили правоохоронні органи і яка не потрапила у статистику. Це величезний масив - більшість всіх кримінальних правопорушень у світі взагалі ніколи не стає відомою поліції.
Латентність (прихованість) відрізняється залежно від категорії злочину. Наприклад, умисні вбивства та тяжкі тілесні ушкодження - це кримінальні правопорушення, прихованість яких зазвичай мінімальна, лише 30% залишаються поза статистикою поліції. Натомість кримінальні правопорушення, так чи інакше пов’язані зі статевою сферою або корупцією, навпаки мають найвищий відсоток латентності. Пояснюється це насамперед тим, що потерпілі не можуть або не хочуть повідомляти про них у поліцію.
Торгівля людьми з сексуальною метою має ознаки як корупційної, так і статевої злочинності, і взагалі перебуває серед світових “чемпіонів” щодо латентності. Це відбувається тому, що рівень звинувачення потерпілої в злочинах сексуального характеру залишається високим. Складними і травматичними, а часом і принизливими залишаються процедури, через які мають пройти потерпілі від таких злочинів. Додати сюди традицію не виносити "приватне життя" в публічну площину та зрозуміле небажання торкатися теми хабарів, з якими зіштовхнулися - і вірогідність виявлення таких злочинів стає мізерна. В той же час, трудова експлуатація має середню латентність, адже потрепілі говорять про роботу в поганих умовах та невиплачену зарплату набагато більш охоче. Тому і виникає іноді уявлення про те, що трудова експлуатація переважає.
Україна та низка інших держав розуміють, що звернення до поліції може повторно травматизувати потерпілих. Тому впроваджують механізми, коли потерпілі самі вирішують - "потягнуть" місію щодо притягнення до відповідальності злочинця чи не хочуть цього робити і їм досить допомоги. Її надають як через державні органи, так і через громадські організації.
Тому коли читаємо новини або звіти про випадки торгівлі людьми чи причетність посадових осіб до діяльності борделів, маємо розуміти: виявлення кожного такого випадку є великим успіхом правоохоронців. Адже міжнародні зв'язки боделів, їх вміння вдаватися до корупційних методів, великі прибутки та той факт, що потрепілі неохоче заявляють про вчинені щодо них кримінальні правопорушення і бояться розголосу – це фактори, які сприяють тому, що все нові й нові злочинці не можуть встояти перед спокусою отримання прибутку від торгівлі людьми.
Система збору Глобального центру даних з торгівлі людьми (CTDC) за весь час свого існування з 2017 року дає загальносвітову статистику щодо 156 330 випадків, коли потерпілі звернулися за допомогою та отримали її. Безумовно, така цифра вже різко контрастує з кількома сотнями випадків на рік, які подають органи поліції.
Проте і ця інформація не повністю відображає дійсність. Глобальні оцінки сучасного рабства від Міжнародної організації праці та Міжнародної організації міграції свідчать: з 2017 по 2021 роки у рабстві перебуває 50 мільйонів людей. Вони або змушені працювати проти власної волі, сексуально експлуатуються або перебувають у примусовому шлюбі. Тобто, йдеться про майже кожного 150-го жителя планети!
Яким же чином отримують такі дані? Це складно, але є механізм і його пояснення.
Глобальні оцінки - це комплексний показник. Їх отримують з багатьох джерел даних, які включають близько 70 національних репрезентативних опитувань домогосподарств і даних системи збору Глобального центру даних з торгівлі людьми, які масштабуються. Формули можуть бути різними, дещо різниться розподіл по видах експлуатації, проте загальна картина залишається шокуючою - 50 мільйонів людей у рабстві в 21 столітті.
Саме поєднання кропіткої наукової роботи, математичного моделювання за складними формулами, опитувань, даних щодо кількості звернень для отримання допомоги, дозволяють будувати обґрунтовані припущення про справжню поширеність торгівлі людьми, а не лише про відомі поліції випадки.
Для України, населення якої становить 0,61% від населення планети, чисельність осіб в сучасному рабстві може бути не менше 305 тисяч. А це зовсім не кілька сотень випадків, які стають відомими поліції.
Наталя Семчук,
експертка проєкту SURGe з протидії торгівлі людьми
